До мурашок…Плита гранітна, молодий хлопчина, Всміхається із неї до людей. Присіла поруч дівчина – дитина, І тихо сльози потекли з очей. Вона не плакала і ні, не голосила,Доросла вже не по літах була. Під ніс собі ледь чутно говорила, Розповідала, як тепер жила. – Я школу, тату, закінчила, знаєш, Ось навіть табель принесла тобі. Казав, щоб гарно вчилась, пам’ятаєш? У мене тут дванадцятки одні.

ДОНЬКА ПОБРАТИМАПлита гранітна, молодий хлопчина, Всміхається із неї до людей. Присіла поруч дівчина – дитина, І тихо сльози потекли з очей. Вона не плакала і ні, не голосила,Доросла вже не по літах була. Під ніс собі ледь чутно говорила, Розповідала, як тепер жила. – Я школу, тату, закінчила, знаєш, Ось навіть табель принесла тобі. Казав, щоб гарно вчилась, пам’ятаєш? У мене тут дванадцятки одні. А ось батькам подяка за дитину, Я все тобі це, тату, принесла. Скажи, чому нас з мамою покинув? Я ж не погана донечка була… Мені розповіли лиш коротенько,Як ти тоді потрапив в той котел. Як зупинилось там твоє серденько, І ось лежиш у цій землі тепер. Я сильна, тату, вже майже не плачу, А мама тужить уночі і вдень. Ховає сльози, думає не бачу, Та не сховати цього від дітей. Скажи, невже ота, твоя держава, Що там, тоді тебе не вберегла.Що на дурну війну тебе послала, Невже вона життя варта була? Навіщо ти пішов туди? Навіщо? Невже мене і маму не любив? На кладовищі, де лиш вітер свище,Лежиш у розквіті своїх ти сил. Хтось підійшов і ніжно, ніби батько, Дівча з любов’ю, міцно обійняв. Сахнулося сполохане дівчатко,А батьків побратим їй так сказав- Не бійся, я прийшов до твого тата, Ми з ним разом стояли у бою. Таких хоробрих в світі не багато, Йому я дякую, що зараз тут стою. Любив понад усе тебе і маму, І на війну, лише за вас пішов. Щоб мирне небо було тут, над вами, Не плач, що він додому не прийшов. Він завжди поруч, ти не сумнівайся,Все бачить і все чує із гори. Прошу дитино, ти не побивайся, Йому на радість в світі ти живи. Мала, обійняла того солдата, Сльозу утерла і собі пішла. – Добридень тобі, дорогий мій брате! Стежина ось до тебе привела. Твоя донька уже така доросла, Твоя усмішка і вуста твої. Мов пшениці, на плечі впали коси, Вона продовжить рід твій на землі. Ти знаєш, а моїх уже немає… Снаряд… Пішли до Бога уві сні. Без них, як далі жити?.. Я не знаю… Я втратив все, на бісовій війні. Немає тиші, досі ще стріляють, На небо з наших хтось щодня летить. Про цю війну, потроху забувають, Кого не зачепило – не болить. Лише ростуть усюди плити… Плити… І стогне болем, зранена земля. Приймає тих, кому ще жити й жити, Чекай, скоро до тебе прийду й я.Я буду боронити до останку,За нас обох країну, друже мій. Поки не прийде звістка, на світанку, Що мир настав! Що був останній бій. Автор : Кравченко Віолетта20.07.2021