Оніщенко Людмила
5 год ·
Він не створив власної родини, бо хотів спочатку вибити ворога з рідної землі.
Та й на війні, куди він пішов із Майдану, проводив більше часу,
ніж вдома.
Коли ж Роман Лебухорський приїжджав до рідного Золотого Потоку, що на Тернопільщині, його раді були бачити всі –
наскільки добрим і позитивним він був.
“З дитинства був справедливим, завжди допомагав людям, молоді давав мудрі поради, любив працю, якщо потрібно було щось у селищі організувати, він завжди за це брався. Усмішка не сходила з його обличчя. Пам’ятаю його добрі очі. Він був другом і дорослим, і малим”, – згадує керуюча справами Золотопотіцької громади Галина Дручок.
Спочатку Роман служив добровольцем у ДУК ПС, та через два роки підписав контракт із 10-ою ОГШБ, батальйоном “Едельвейс”.
За місяць до повномасштабної війни мав лягти до госпіталю із травмою хребта. Та коли його викликали до служби, відмовився від операції, взяв наплічник та повернувся з дому до своєї бригади.
отримав поранення поблизу села Слобода Кухарська на Київщині. До останнього був на зв’язку зі своїми рідними. Ні на що не жалівся, тільки казав, що дуже хоче пити.
Тіло Романа доставили до рідного дому через два тижні.
У Героя залишилися мама Леся, молодший брат Тарас та 83-річна бабуся Ганна Михайлівна.
“Людина з великим серцем і доброю душею. Справжній захисник і борець за справедливість. СПРАВЖНІЙ ДРУГ! Друже, ти не помер. Ти завжди будеш живим у наших серцях, твій бойовий дух і справедливість будуть надихати ще не одного українця. БО ТИ ГЕРОЙ! Вічная пам’ять!”- написав товариш
Костянтин Сербенський.
Сьогодні й назавжди 35.
Мужність і любов до Батьківщини, про яку всі повинні знати.
Виховуватись нею. Йти до бою з нею.
Герою – шана і честь.
Він вже зробив для нас все, що міг.