Ця історія про діда Василя вже стала нашою сімейною легендою. На кожному святі розповідаємо її.
Дід Василь завжди був цікавим і життєрадісним. Мав в селі велику хату, господарство. Та коли бабуся померла, йому стало важко і сумно. Мав він дочку Катрю й сина Валерія. Обидвоє дорослі з власними сім’ями. Щоправда, Валерій з дружиною розлучився, характерами не зійшлися, як нам розповідали. Та зараз я розумію, що просто він жодної спідниці оминути не міг.
Так от, коли баба померла, син запропонував дідові продати хату й переїхати до нього. Старий погодився. Приїхав, поселився, та увесь час мовчав. Тут Валерій не витримав і запитав:
– Батьку, що з тобою? Хтось образив чи за хатою сумуєш?
– Та де там. Сину, конверт в мене був з грошима за хату. От його з торби та витягли, мабуть, на вокзалі або ж у маршрутці. Немає в мене грошей, зовсім.
Син наче й заспокоїв батька. Та зранку сказав, що старому краще з дочкою жити. Все ж вона жінка, вміє приготувати, допомагатиме йому.
Поїхав Василь до Катерини. В неї чоловік начальник, квартира велика. І наче любила вона батька. Та коли почула, що гроші в нього вкрали, почала кричати:
– От хіба можна було так гроші везти? Чим ти думав?
Неприємно стало дідові. Зібрався він і поїхав. Вирішив повернутися до рідного села. Не жити ж йому на вулиці. Та на останок схотів провідати онуків з колишньою невісткою Оксаною.
Жінка зустріла його з радістю, міцно обійняла. Діти прибігли. Сіли усі разом вечеряти. Тут Василь і зізнався, що гроші в нього вкрали та він тепер безхатько.
Оксана без роздумів запропонувала:
– Куди ви зібралися, залишайтеся у нас. Я хоча й орендую квартиру, та місця усім вистачить. І малеча щаслива буде. Після розлучення бракує дітям чоловічої уваги.
Дід погодився. Жили вони досить добре. Оксана смачно готувала й в усьому допомагала. А рідні діти Василя лишень зраділи, що не треба доглядати бідного старого.
Одного вечора дід покликав Оксану на кухню.
– Доню, дуже мені добре з вами. Та ви маєте мати власне житло. Ось гроші в конверті, звернись о рієлтора, нехай знайде гарну квартиру. Придбаєш – і будемо там усі жити.
Невістка вухам своїм не вірила. І це, до слова, була моя мама. За місяць ми всі переїхали. І жили разом дуже дружньо. Дід Василь став для нас опорою, мудрості повчав. Він і досі живий, вже наших дітей бавить. А історія ця усім на замітку. Знатимете, як дітей своїх перевірити. Чи не так?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!