Найбільше в цьому житті мене дратують люди, які думають, що їм усі щось винні. Я не проти благодійності, допомоги якоїсь, але коли людина прямо тобі каже, що ти зобов’язаний їй дати грошей — це вже, вибачте, ненормально.

Усе почалось тоді, коли в мене з’явилась сестра. Не скажу, що мені погано жилось, коли я була єдиною в сім’ї. Тому про сестричку чи братика я в батьків ніколи не просила. Але на появу нового члена сім’ї я відреагувала нормально.

Чимось мені це навіть подобалось. Ангеліна була ще зовсім маленькою, ніби жива лялька. Я швидко навчилась міняти їй підгузки та вкладати спати, часто купала її і розповідала малій віршики. Через кілька місяців, коли сестра вже трохи зміцніла, я почала повноцінно за нею доглядати.

Може, так було б і далі, може, наші стосунки склалися б інакше, якби не батьківські методи виховання. На мене їм стало практично байдуже, а от Ангеліні дозволяли все. Вона виросла, знаючи, що батьки завжди виконають будь-яку забаганку.

Зрозумівши, що батьки зосередились на одній дитині, я почала витрачати більше часу на навчання. Знала, що можу розраховувати лише на себе. Зараз мені 35, дитячі образи вже давно в минулому. Моє життя таке, яким я його і уявляла: успішна кар’єра, люблячий чоловік та чудова донечка. У свої роки ми вже маємо власний будинок і свою квартиру. З маленькою дитиною у багатоповерхівці складно, тому ми переїхали за місто, а квартиру здаємо знайомим.

Із сестрою спілкування було дуже нечастим. Останнього разу причина, через яку вона організувала нашу зустріч, не дуже мене потішила. Я ж то думала, що вона нарешті знайшла собі або хобі, або чоловіка хорошого. Але ж ні. Сказала, що вагітна! Жити їй з дитиною немає де, чоловік на квартиру заробити не може, у батьків гроші закінчились. Єдиний вихід — мої квадратні метри. Які, до речі, приносять мені непоганий прибуток.Але що ж тут робити? Все ж Ангеліна моя рідня, як тут відмовиш… Довелось виселяти знайомих, ключі віддали Ангеліні. Але в мене були умови: за рік вони мають стати на ноги і знайти собі власне житло. Але замість цього вони вирішили народити ще одну дитину! Сестра стояла переді мною з таким пузом, що ось-ось мала народити. І почалась вже знайома мені історія: “грошей немає, жити немає де, що робити — не знаємо”.

– Ти ж все одно тут не живеш. Віддай цю квартиру мені, нам вона більше треба. Або знайди мені щось інше, якщо не хочеш, щоб ми тут жили, — підсумувала Ангеліна.

Повірте на слово: мені все це вже так остогидло! Чого це я маю нести відповідальність за сестру, її дітей та ще й чоловіка? Скільки ж ще можна на мені їздити! Я сказала, що більше ніякої допомоги від мене вони не отримають, бо щоб мати хоч щось, треба працювати, а не народжувати щороку.

Ангеліна зі мною не спілкується. Батьки теж. А я думаю, що зробила правильно.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Чи може все ж треба було віддати квартиру молодшій сестрі?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!