Олег вже давно планував поїхати до батьківської хати. От вже третій рік будинок пустує та більше нікому там навести порядок. Батьків не стало один за одним. Та думок, щоб продати той дім навіть не виникало. Дорогою він вправно обминав ями, та і любив проводити час за кермом.
Нещодавно його другий шлюб розпався. Дружина на 12 років молодша стала дивно себе поводити. Олег вже давно підозрював, що дружина має когось іншого. Знайомі через раз говорили, що бачили її з кимось у ресторані.
– А що мені робити? Ти мене нікуди не водиш, а тільки своїм бізнесом займаєшся. Невже я не маю права зустрітися з подругами? – оправдовувалась жінка, коли Олег намагався щось у неї довідатись.
А за деякий час заявила, що йде від нього, бо більше так не витримує. Що закохалася в молодшого і відчуває, як він теж її любить.
– Я подаю на розлучення. Але сподіваюся, що ти не станеш забирати у мене квартиру. Ти маєш свою дачу та бізнес, машину – цього цілком достатньо.
Власне за бізнес було прописано у шлюбному контракті. Адже стільки часу та сил було витрачено, аби все запрацювало. Тож квартиру, де все обставлено дорогими меблями довелося лишити дружині.
В Олега була своя будівельна фірма. Навіть своїм батькам він допоміг збудувати дім на два поверхи, але невеликий, бо матері було б важко прибирати. Та і звикли вони до скромного життя.
Олег вирішив, що житиме там. До міста недалеко – всього 30 кілометрів. Та і вирішувати справи він зможе дистанційно. Тож зібравши всі свої речі він рушив до рідної хати.
Як тільки чоловік переступив поріг, то одразу взявся за прибирання. Відчинив усі вікна, протер пил. Наніс дрів, помив підлогу. Коли сів перепочити за чашкою кави уявляв як гулятиме лісом, що поблизу, збиратиме гриби, наведе порядок на подвір’ї та гаражі.
Пізніше він поїхав на маленький ринок, де односільчани продавали молоко, овочі, фрукти. Олег закупився та поїхав готувати вечерю. Вперше він відчував якусь легкість та спокій.
Наступного ранку він навіть не одразу зрозумів де знаходиться. Його розбудив спів пташок. Поснідавши, чоловік подзвонив на роботу що кілька тижнів побуде в селі, а потім приїде, тож нехай телефонують йому чи пишуть на пошту.
Наступного дня Олег пішов на могили батьків. Почистив пам’ятники та посадив свіжі квіти. Коли він завершив, то помітив неподалік коричневого собаку. Той сидів зажурений, що навіть не взяв хліба, який Олег йому простягав. Це здивувало чоловіка і він вирішив, що спитає у сусідів, може вони щось знають.
– Ти, що Олеже! Це Рекс, пес одної жінки, яка померла місяць тому. Вони всюди ходили разом. А після її смерті пес не відходить від цвинтаря, не може змиритися. Люди часом кличуть його з собою та він постійно повертається. Може хто і підгодовує його один Бог знає!
З того моменту Олег вирішив спробувати подружитися з Рексом. Приніс йому ласощі та заговорив:
– Рекс! Привіт, красеню! А ти даси мені свою лапку? Знаєш Рекс, таке буває в житті, люди йдуть, і з цим треба змиритися, нічого не вдієш. Тільки є час для смутку, а є для радості. Ось час для смутку закінчився, давай ми з тобою потоваришуємо, і буде в нас радість. Час нам з тобою йти додому і жити далі. Ми будемо з тобою приходити сюди, але житимемо в будинку, я їздитиму на роботу, а ти будеш чекати мене вдома. Будемо сидіти біля каміна, варити кашу, а потім прийде зима, валятимемося в білому снігу. Ходімо зі мною. Я тебе не кину, не залишу.
Пес уважно слухав і крутив головою, наче все розумів. Тоді Олег продовжив:
– А взимку ми з тобою розчищатимемо доріжки, зробимо годівниці для птахів, удвох нам веселіше буде. Потім снігову бабу зліпимо, прикрасимо ялинку на Новий рік. Підеш зі мною?
Рекс гавкнув та вперше за довгий час похитав хвостиком. Люди аж дивувалися, коли побачили, що собака пішла за Олегом аж до самого дому. Значить добра в нього душа, адже травинки це відчувають.
Так у домі Олега з’явився вірний та надійний друг. Наближалась осінь. Олег почав їздити на роботу, а пес його завжди радісно зустрічав біля фіртки. Вечорами вони грілися біля пічки, коли Рекс наминав кашу, а його господар читав книгу.
– Алло! Тату, ти що назовсім туди переїхав? – подзвонила якось дочка.
– Так! Я вже кілька місяців, як тут живу. В тебе щось сталось?
– Ні! Просто я дзвонила до мами, щоб організовувати Новий рік. Так ти собі уяви, трубку взяв той її новий кавалер і сказав, що нам там не раді.
– Ого! Ну що поробиш! Приїжджайте тоді до мене!
– А це гарна ідея! Ялинка в тебе знайдеться чи привезти?
– Ти не переймайся, ялинку я прикрашу!
– Добре! До зустрічі!
Олег поклав слухавку та уважно глянув на Рекса.
– Так, мій добрий друже! Готуйся як слід. Скоро приїдуть мої внуки, а ти кататимеш їх на санках, а потім зліпимо всі разом сніговика!
Рекс гавкнув у відповідь.
Вже незабаром до будинку під’їхала велика машина. З неї вибігли діти та дочка з чоловіком і їхньою собакою. Навіть важко було передати, як всі тішилися, особливо Рекс. З того часу у домі Олега галасливо та радісно.
А як би ви вчинили на місці Олега?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!